Є майстром надзвичайного творчого жанру – архітектури в мініатюрі. Життя людини, а особливо людини творчої - багатогранне і неоднозначне. Народився Йосип у 1949 році в м. Києві, у 1973 році закінчив технікум за фахом, технік-фотограф. З 1966 року працює на поліграфічних підприємствах міста, сьогодні – фотограф на фірмі „Віпол”.
Під час навчання в школі, служби в армії, постійно виявлявся його художній хист. Пізніше шукав себе в різноманітних жанрах: чеканка, гравюра, інкрустація. Творчому пошуку сприяло також те, що в родині було багато творчо обдарованих людей.
Батько – Борис Йосипович був відомим драпірувальником, його руками виконані штори та завіси для міських театрів, консульств і Маріїнського палацу. Один дядько Йосипа – Наум Йосипович – художник, заслужений учитель України, засновник і незмінний керівник дитячої художньої студії з 1949 року. Другий – Аркадій Йосипович – художник, працював у художньому фонді України. Творча праця приносила задоволення, але пошук продовжувався, і раптом наче блискавка серед ясного неба. Несподівано спалахує в душі пристрасть.

Наче звичайні сірники. Та спробуйте скласти з них найпростіше - криницю. І ви будете вражені: скільки витонченості розкривається навіть у такій, на перший погляд, нескладній праці.
Перша спроба змайструвати щось з маленьких дерев'яних сірників виникла після поїздки до старовинного міста Суздаль. Почaлася робота: спочатку для душі, для рідних – дружини, доньки. З 1985 року член Кївського міського об’єднaння художників-аматорів „Творчість”. І вже винайшов свій особистий стиль: створення на пів об’ємних картин з вертикальним зрізом. Потім були виcтавки в Будинку профспілок, Будинку вчителя, в Українському Домі...
Тема рідного Києва, його пам’яток історії, культури та архітектури, і втрачених, і тих, що збереглися,стала домінуючою темою його творчості.
Співпрацюючи з краєзнавцями, мистецтвознавцями, вивчаючи наукову літератури дізнався безліч нового і цікавого про архітектуру, про це дивовижне мистецтво, яке називають „музикою, яка застигла у камені”.
Дивлячись на його роботи, переконуєшся, що автор творить не лише руками,головою, а й душею. У кожній, навіть не великій картині, вгадується його ставлення до національних традицій, величезна любов до культури народів світу, повага до їх віросповідання.
"Золоті ворота" – найперша з робіт, яка принесла йому визнання. Потім була робота над церквою Бoгородицї Пирогощії, з часом з’явались Ірининська церква, Михайлівський золотоверхий собор, дерев’яні церкви, карпатська колиба, японська погода – споруди різних епох і народів.
До роботи над макетом „Собор Паризької Богоматері” автор йшов кілька років, поки не набув необхідних для цього твору певних навичок, вміння.

Йосип Осташинський має почесну відзнаку від Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико – архітектурної спадщини імені Олеся Гончара за розвиток мистецтва.

• 1989р.-кінотеатр „Київ”;
• 1991р.,1992р.-кінотеатр „Київська Русь”;
• 1997р.-благодійний фонд „Хесед Авот”;
• 1997р.-феставаль мистецтв „Шолом, Україно”,в Луцьку;
• 1998р.,1999р.-Будинок учених України;
• 1998р.-Бібліотека історичної книги України;
• 1998р.-Ізральський культурний центр при посольстві держави Ізраіль в Україні;
• 1998р.-Центральна освітянська бібліотека ІЗМН;
• 1998р.-Національна парламентська бібліотека України;
• 1998р.-Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека України;
• 1998р.-Націонална бібліотека Украіни ім. В.О.Вернадського;
• 1999р.-Бібліотека ім. Олени Теліги;
• 1999р.-Державна наукова медична бібліотека України.